Українська Школа Екстремології

Чому зміна свідомості в екстремальній ситуації

Екстремологія: чому зміна свідомості в екстремальній ситуації
Вперше термін «екстремум» (лат. еxtremum – крайнє, граничне) згадується в роботах античних учених і вказує на граничний стан в існуванні речей, на максимальне або мінімальне значення.
Значну увагу аналізу проблеми екстремального приділяв Аристотель. У його трактаті «Метафізика» міститься глибоке осмислення «екстремального» як актуальної категорії, що характеризує одну з принципово важливих сторін діалектики всього існуючого. Аристотель і його послідовники розглядають екстремальність як природну і навіть доцільну форму реального буття. При цьому екстремальність є головною кінцевою причиною, до якої прагне природа.
Інтерес до цієї категорії обумовлений її прямою взаємодією зі зміненим станом свідомості. Хто проходив через екстремальні ситуації, той помічав, що в певний момент змінювалася його свідомість, і час, як це не дивно, уповільнювався. Все відносно, і людина, яка спостерігатиме за вашою ситуацією з боку, сприйматиме плин часу по-своєму, тобто «нормально». Але Ви, перебуваючи в самому епіцентрі, приймаючи рішення, оцінюючи ситуацію, сприйматимете все по-іншому.

Під ситуацією слід розуміти «включення» суб’єкта в сукупність умов, відображене їм у вигляді проблемної задачі з розв’язання протиріч у його життєдіяльності. Коли немає такої «включеності» в конкретну ситуацію і проблемність відсутня, ситуація для такого суб’єкта взагалі не існує. Для нього об’єктивна умова визначається як звичне або нормальне становище. 

Вповільнюючись, час дає можливість організувати процеси виходу з цієї ситуації. Коли, наприклад, перед нами постає мета здобути навичку певного типу поведінки, ми ділимо наше навчання на етапи, потім об’єднуємо отримані вміння в єдине ціле і доводимо до автоматизму дії, які відбуваються машинально і самі собою, без обмірковування, попереднього бажання або задуму. Але є одна проблема: нам може здатися, що ми довели складний руховий акт до автоматизму, але раптом він може почати розвалюватися. Стикаючись із подібною ситуацією і не розуміючи того, що відбувається і чому дії, які ми виконували ідеально ще вчора, не виходять як треба, багато хто з нас вважатиме за краще здатися і облишити те, чим займалися. Насправді ми підійшли до наступного етапу навчання – переходу рухового акту на рівень «підсвідомого контролю». Для цього потрібно пройти все навчання заново. Це займе значно менше часу, а отримана інформація запам’ятовуватиметься набагато швидше, і відтак ви швидше заново досягнете точності та швидкості цього рухового акту. І він залишиться на рівні «підсвідомості» на все життя.

На наступному етапі під час виконання цієї дії з’являються інші параметри контролю – час і простір. Просто кажучи, це означає, що мене цікавить лише те, скільки часу є і чи з’являться ще якісь проблеми, що впливатимуть на хід події.
Одне із завдань екстремологіі – навчити учня переключатися на цей стан контролю і управління. Перебуваючи в ньому, ми сприймаємо два основні параметри – час і простір, які показують, наскільки швидко ми здатні виконати необхідні дії, а також контролювати ситуацію в цілому.
Чому все ж таки змінюється сприйняття часу? Відповідь на це питання багато в чому залежить від біологічних процесів у організмі, вкидання адреналіну та ін. Але нас цікавить зовнішній прояв поведінки людини в екстремальній ситуації, коли ми говоримо про верхні та нижні межі екстрему. Зіткнувшись із проблемою, наш мозок починає працювати «швидше», а це означає, що він обробляє й приймає варіант правильного для нього рішення для виходу із ситуації достатньо швидко, аби тіло встигало реагувати на сигнали, що посилаються мозком.

Шлях, який ми проходимо при ситуаційній поведінці:
1. Ситуація.
2. Орієнтовна дія.
  • Переважне сприйняття певного типу інформації.
  • Оброблення інформації на основі трьох образів.
  • Вибір основного плану поведінки виходячи із власного досвіду та ідеології.
6. Поведінка.
7. Оцінка поведінки і внесення коректив у процеси.

Багато хто запитає: а де ж емоції, що супроводжують будь-яку нашу дію? Найцікавіше полягає в тому, що в короткій екстремальній ситуації емоція не домінує і проявляється вже в кінці ситуації або після того, як ми її оцінили. Можна сказати так: немає суб’єктивно оцінюючого судження – немає й емоції.
Хоча основною функцією негативної емоції є переключення поведінки людини, позитивна емоція підтримує вектор поведінки.

І все ж одна з основних задач – не дозволяти емоціям домінувати. Але як це зробити?
Ваш життєвий досвід і є ключем до цієї розгадки, який здобуде кожен, хто відвідує наші заняття.